Позиція ПППУ: Звернення голови ПППУ Людмили Денисюк до підприємців України / 20.09.2007
Ми – українські підприємці. Ми – представники малого, середнього і великого бізнесу. Ми – люди праці, які взяли своє майбутнє у свої руки. Ми утримуємо свої сім’ї, ми даємо роботу іншим, ми інвестуємо в країну. Ми утримуємо уряд і парламент, систему освіти і медицини, а нас обкладають непомірними податками і хабарами. Ми виробляємо ВВП. Ми інвестуємо в майбутнє. Створюємо робочі місця. Розвиваємо технології. Але держава досі виштовхує нас у тінь не лише економіки, але й соціально-політичного життя. Суспільство досі сприймає бізнес крізь призму радянських стереотипів про злодія-спекулянта, хоча усі громадяни давно живуть за принципами вільної ринкової економіки. Вони цінують приватну власність, вважають приватні підприємства ефективнішими за державні, прагнуть працювати у приватних кампаніях, там де є можливості самореалізації і кращі умови праці і оплати. Проте радянські стереотипи щодо шкідливої ролі підприємця та власника усе ще живі, і держава нічого не робить для того, щоб їх розвіяти. Навпаки, усі політичні партії будують на них свої виборчі кампанії, а прийшовши до влади, проводять анти-підприємницьку політику. Бізнес штучно загнали в умови підкилимної участі у державній політиці: нам пропонують впливати на ділове середовище через хабарі, а не через демократичні інструменти публічної політики та прозорого лобіювання. Це дуже дорого коштує українській економіці та громадянам. Так далі тривати не може. В країні, де дуже великий тіньовий ВВП, держава проводить політику дискримінації людей, які чесною працею його виробляють. В країні, де малий і середній бізнес допомагав виборювати демократію 2004 року, підприємці та люди праці не мають впливу на державну політику, влада не чує їхній голос, на вільних і демократичних виборах їм нема за кого голосувати: жодна з партій не представляє їх інтересів. В країні, де державна машина працює неефективно, погані дороги та комунальні мережі, система соціальної опіки не може нікого опікати ані в бідності, ані в старості, ані в хворобі, ресурси найбільш активної групи людей, яка може вкладати в майбутнє, марнуються. Наша країна досі бідна, тому що люди праці ніколи не були в ній головною суспільною силою, тому що вони були поза законом або в тіні. Настав час це змінити. Нам треба відновити наші національні цінності. А ними є працьовитість і наполегливість, розум та порядність, дбайливість про завтрашній день, свобода та незалежність, сміливість і готовність йти на ризик заради успіху, заради волі. Українець – власник, який з відповідальністю ставиться до свого майбутнього, який дбає про своїх нащадків. Нам треба реабілітувати поняття «власник», адже власники завжди були найбільш працездатною та активною частиною суспільства в Україні, відновити авторитет людей праці і підприємців, аби їхні цінності та досягнення зайняли гідне місце у сьогоднішньому українському суспільстві. Ми маємо зробити так, аби у нашому суспільстві людину цінували за її розум і здібності, а не за родинні зв’язки чи політичну лояльність. Ми маємо змінити нашу країну так, аби у ній заробляти гроші можна було порядно і чесно, аби ці гроші могли працювати на наше майбутнє. Розвиток підприємництва – це інвестиції в наші дороги, нашу медицину, в нашу старість. Наші гроші мають працювати не на хабарі для чиновників і суддів, а на наших похилих батьків і дідів – вони наша совість, на хворих і інвалідів – вона наша мужність, на наших дітей – вони наша надія. Розвиток підприємництва – це розвиток науки, освіти і культури. Перші українські бізнесмени Терещенки та Ханенки розвивали українське мистецтво, будували українську школу та університети, українську церкву. Нам треба відновити ці традиції. Без підприємств у сучасному світі НЕМОЖЛИВО розвивати гуманітарну сферу: саме сплачувані ними податки фінансують її, саме бізнес формує запит на освіту. Розвиток підприємництва – це наш зв’язок зі світом. Українці процвітали, коли могли торгувати з Європою та Азією, коли через Україну проходив шлях “із варяг у греки”. Без участі бізнесу в політиці не можна говорити про представницьку демократію. Не можна ігнорувати інтереси двох мільйонів приватних підприємців. Це інтереси – сорока шести мільйонів громадян України.
всі заголовки |
